Любешівський краєзнавець дослідив історію будівництва й руйнування в Любешеві архітектурної пам’ятки ХVІІІ століття.
Про це для Район.Любешів написав почесний громадянин Любешева, краєзнавець Петро Кравчук.
Будівництво цегляного піярського костелу святого Іоанна Євангеліста в Любешеві повністю закінчили в 1762 році. Воно тривало щонайменше 17 років. Майже п’ять років потому оздоблювали та розписували його внутрішні стіни та склепіння. А врочисте відкриття костелу відбулось аж 1786 року. Будівництво особисто контролював папа Римський. Для цього в Любешеві майже двадцять років він тримав свого нунція (посла).
За своїм оформленням Новодольський костел (так його називали в давнину) не мав собі рівних в усій Речі Посполитій. У ньому звучав малий оркестр, а з 1813 року його замінив двадцятиголосий орган. Знавці музики стверджували, що він мало чим поступався «наймилозвучнішому» в Речі Посполитій краківському органу.
Православний і католицький храми були поряд
КОСТЕЛ ПЕРЕЖИВ ВІЙНИ ТА РОЗРУХИ, ПРОТЕ БУВ ЗНИЩЕНИЙ У МИРНИЙ ЧАС
Під час першої спроби військових саперів із Володимира-Волинського у 1968 році після вибухів двох тон амоналу над храмом здійнявся дим та клуби пилу. Вибухова хвиля навіть не пробила отвору в майже двометровій стіні, вирвавши лише її окремі шматки. Проте вибух завдав чималої шкоди: у навколишніх хатах пошкодив дахи та вікна, повилітали вікна і на фабриці господарських виробів, з’явилися тріщини в стінах. Але храм вистояв. Ніби сам Всевишній дарував людям час задуматися, захистити святиню. Та, на жаль, цього не трапилося.
Руйнування костелу
Наступного року на дійшла черга другої спроби. Хто завершив диявольський задум руйнівників храму, досі встановити не вдалося. Одні свідки запевнялили, що то були шахтарі з Нововолинська, інші – що спеціалісти-підривники із Сарн. Це підтверджував і Андрій Грицюк, колишній заступник начальника Любешівського райвідділу внутрішніх справ. Тоді йому та іншим працівникам міліції випала не зовсім приємна місія – створювати по команді районного начальства живий коридор, не допускати людей у небезпечну зону підривання. Зате достовірно відомо, що підривники два тижні з допомогою компресора відбійними молотками пробивали отвори діаметром десять сантиметрів по всьому периметру костелу, закладали в них вибухівку. І цього разу, у четвер, 17 липня 1969 року, храм умить перетворився на купи каміння. Свідки розповідали, що пролунав вибух, костел трохи підняло, утворилася велика хмара пилу й диму. Після чого святиня опустилася на своє місце руїнами, лише деякі кути будівлі стояли… Згодом цеглу люди використовували для будівництва будинків, а щебінь – для мощення вулиць та доріг.
Й ось уже 50 років пустка в самому центрі нашого містечка – як німий докір варварам і їхнім нащадкам, а також усім тим, хто не захотів захистити свою святиню. Ніби по оголених ранах, ходимо фундаментом і залишками святого храму.
На його місці планували збудувати вже не одну будівлю: кінотеатр, торговий центр. Та так нічого й не вдалося. Адже під костелом залишилися величезні пустоти – підземні ходи, які сполучали його з кляштором капуцинів та замком Чарнецьких. Неймовірно, але, за народними переказами, одне розгалуження йде попід річкою Стохід у напрямку села Судче, а інше мало вихід край гори в урочищі Муравина, біля села Сваловичі. Були сміливці, які вже після зруйнування костелу проходили підземеллям навіть попід рікою. Тунель у зріст людини, зроблений із доброякісної цегли, був сухим. Але потім їм шлях перегородив обвал.
А можливо, що місце під зруйнованим костелом досі порожніє через інші причини? Адже кажуть у народі, що є святі місця на землі, де не зважиться поселитися навіть безумець. Можливо, що і храм колись воскресне на вцілілих фундаментах?
У РУКАХ ШВИДКО КРУТИЛАСЯ СПЕЦІААЛЬНА РАМКА
Декілька років тому я був свідком, як науковці обстежували територію костелу. Бачив, як у південно-східній частині зруйнованої забудови в руках людини швидко крутилася спеціальна рамка. Тоді почув від них, що в окремих місцях тут прямо-таки струменить потужна позитивна енергія.
Добре було б, якби любешівське підземелля (підвали під костелом і тунелі) найближчим часом обстежили науковці, доки до нього не добралися «чорні археологи». Мені, як літератору, теплиться надія, що, можливо, вдалося б відшукати і величезну бібліотеку старовинних книг, яка кудись безслідно зникла з кляштору капуцинів. Ніби і мідна бляха була там, у підвалі, для перекриття всієї будівлі. А головне, якби вдалося реконструювати підземні ходи та підвали під костелом з храмовими похованнями (у яких, до речі, похований і князь Ян Дольський з його дружиною Єлизаветою), то ці об’єкти, у поєднанні з колегіумом піярів (у якому навчався Тадеуш Костюшко та інші видатні особистості), кляштором капуцинів, в’їзною аркою Чарнецьких, неповторними Сваловичами та гарною природою, привернули б до Любешівщини чимало туристів. Розвитку туризму в нас сприяє і географічне розташування селища.
Чи не останнє фото перед руйнуванням?
КЕРІВНИКИ БУЛИ БАЙДУЖИМИ ДО ЛЮДСЬКИХ ПОТРЕБ
Любешівський костел нагадує мені дитинство та перші кроки мого самостійного життя. Народився і виріс я в селі Горки (згодом його чомусь перейменували на Гірки). Це в 30 кілометрах від Любешева. У селищі ми бували нечасто. Адже не так легко тоді було бездоріжжям подолати цю відстань. І кожного разу, наближаючись до містечка, намагалися якнайскоріше відшукати на горизонті костел. За гарної погоди його добре було видно вже після Люб’язя, тобто майже за 10 кілометрів від райцентру. Костел виринав у серпанку над верхівками дерев. У війну в нього влучили дві фугасні бомби, зірвавши третину покрівлі з вишуканої червоної черепиці. Відтак німецькі загарбники, а потім і радянські безбожники використовували святий храм, як склад для зерна та муки.
Я милувався цією спорудою, торкався її, заглядав усередину. На стінах і склепіннях були яскраві релігійні фрески та розписи. Незважаючи на те, що в храмі понад два десятки років була пошкоджена покрівля, вони місцями добре збереглися. Обличчя святих світилися яскравою фарбою, ніби вони були щойно намальовані.
Цей храм відремонтувати б і вчити в ньому словом Божим милосердю й доброті. Та ні. Культова споруда була несумісна з антинародною комуністичною мораллю. Тому і вирішили партійні керівники одним махом стерти його з лиця землі. Не знайшлося тоді в районі людини, яка зуміла б оцінити унікальність храму й зберегти його для нащадків. Простий люд був наляканий відголосками репресій сталінського режиму, а обласні й районні керівники були байдужими й черствими до людських потреб.
Керували в районі тоді заїжджі керівники. Першим секретарем райкому партії був П. С. Мельничук, а головою райвиконкому – П. А. Велько. Тоді я тільки починав свій трудовий шлях. Працював на Зарудчівському заводі силікатної цегли начальником виробництва. Часто бував на різних нарадах (у більшості випадків – непотрібних). Пам’ятаю, як не раз сміялися над убогим мисленням тодішнього голови райвиконкому П. А. Велька, його бідним мовним запасом слів. Майже в кожному реченні повторював «оце саме»…
У 1991 році через обласну газету «Радянська Волинь» я закликав Павла Мельничука, котрий був, напевно, головним виконавцем знищення святині і який згодом проживав у Луцьку та входив навіть до товариства «Справедливість», приїхати в Любешів і біля руїн зруйнованої споруди зняти шапку, низько вклонитись і попросити в людей та спаплюженого храму вибачення за скоєний злочин. Адже ні в одній країні (на жаль, крім нашої) не додумалися підривати святі храми. Однак він так і не приїхав.
ІМЕНА РУЙНІВНИКІВ ВІДОМІ
Кажуть, час – найкращий суддя. Він усе розставляє на свої місця. Так і трапилося. Адже розпалася радянська імперія, заснована на насиллі та крові. Маємо свою, віками омріяну Державу! Відбудовуються зруйновані й будуються нові храми та церкви. Іде перебудова. У душах наших і країні…
На щастя, відкрився і доступ до архівів. І тепер достеменно відомо, що ініціаторами знищення Любешівського костелу були обласні керівники: секретар Волинського обкому КП України Ф. Калита та голова виконкому обласної Ради депутатів трудящих П. Ярощук. Про це вони листом від 4 жовтня 1962 року (відділ № 01-7/105) повторно клопоталися секретарю ЦК КП України Скабі А. Д. та заступникові голови Ради міністрів УРСР Троньку П. Т.
«Волинський обком КП України вважає за необхідне провести виключення з списків пам’ятників архітектури переважної більшості споруд, які не мають історичної, архітектурної цінності, на реставрацію і відбудову яких щорічно витрачається величезна сума державних коштів. Так, в 1962 році у Волинській області на відбудову і реставрацію цих об’єктів витрачено 10 тис. крб.
Переважна більшість пам’ятників архітектури на Волині – це церковні будівлі, які використовуються різними громадськими організаціями і культурних і громадських цілях, а також як культові споруди. З 123 таких об’єктів більшість – це монастирі, церкви, костьоли, чернечі келії, дзвіниці і т.д.
Більшість з них однотипні, будувались в один і той же час, тобто не мають ні історичної, ні архітектурної цінності. Окремі з них являють собою руїни, загрожують обвалом, псують краєвиди міст і сіл області. Так, наприклад, в м. Луцьку по вул. Пугачова знаходяться розвалини колишньої синагоги, по вул. Калініна – дерев’яної кенафи, яка побудована в 1814 році і знаходиться тепер в аварійному стані і ряд інших.
Не дивлячись на неодноразові клопотання виконкому Волинської обласної Ради депутатів трудящих і окремих громадських організацій про виключення з списків пам’ятників архітектури переважної більшості споруд, які не мають історичної і архітектурної цінності, Держбуд УРСР не підтримує цього клопотання.
В 1962 р. обласний відділ в справах будівництва і архітектури представив матеріали в Держбуд УРСР на виключення з списку пам’ятників архітектури 73 споруди, більшість яких втратила свою цінність, однак Держбуд не вирішує цього питання.
Волинський обком КП України, виконком обласної Ради депутатів трудящих просить Вас зобов’язати Держбуд УРСР детально переглянути списки пам’ятників архітектури по Волинській області і залишити в ньому лише ті, які дійсно являють собою архітектурну цінність»,– йдеться, зокрема, в листі.
Костел святого Іоанна Євангеліста
У доданому до нього «Списку пам’ятників архітектури по Волинській області, які потрібно виключити з реєстру пам’ятників» на Любешівщині було включено щонайменше 24 культові споруди. А в загальному списку по. Волинській області під номером 119 значився «Костел і монастир Піарів 1684 року» як такий, що «зруйнований, потребує відбудови». Згодом він і був безжально зруйнований. На щастя, збереглися від знищення «костьол і монастир Капуцинів XVII ст.» як «перебудований і пристосований під майстерні», зазначений у цьому ж списку.
