Це мала бути світла історія української жінки, нашої краянки, яку підкорили тепла Італія і щире кохання. Однак життя внесло в неї свої корективи.
Галину Леснік з Нуйного завжди вабила середземноморська Італія. Теплий клімат, вишукана кухня і перейнятий спокоєм архітектурний образ міст, пише Полісся. А ще – доброзичливі люди і милозвучна мова. Знайомі неодноразово казали Галині, що звідти не хочеться повертатися. І 5 років тому жінка переконалася у цьому особисто.
Тепер вона щаслива у цій, переповненій людьми країні. Однак коронавірус розділив Галинине життя, як і життя тисяч італійців і людей усього світу, на «до» і «після». З перших вуст – про те, чим особлива Італія і як COVID-19 вплинув на її повсякдення. Після цієї розповіді вам точно захочеться залишитися вдома.
Італія – країна посмішки і комфорту
В Італію Галина приїхала 5 років тому. Працювала на «баданках» (домашнім працівником) 24 години на добу. Інколи мала 2 години вільного часу. Спочатку було важко: не знала мови, траплялися погані роботи. Однак витримала. Звикла. І хоча різниця менталітетів італійців та українців помітна неозброєним оком, це Галині до вподоби. Наприклад, в Італії не помітиш бійку на вулиці чи п’яних гуляк. Або ж у транспорті ніхто не штовхається, не грубіянить. Немає такого, щоб кричали, образили тебе по дорозі – в італійців зовсім інше ставлення до життя. Вони живуть у своє задоволення, завжди посміхаються і намагаються бути приємними для всіх. Може і фальшивлять, але не псують настрій іншим. Навіть, якщо не знаєш мови, всіляко намагаються пояснити потрібні речі. В Італії, як і в інших європейських країнах, помітне збільшення біженців та нелегалів різних національностей. Зрозуміло, італійці не у великому захваті, але у жодному разі не показують цього. Однак і тут не все ідеально.
“Звичайно, в Італії зараз теж нелегко. Складно з працевлаштуванням, багато іноземців, готових працювати за меншу плату. Є безробітні, є убогі. Наприклад, у Неаполі жінки раніше не працювали – вистачало заробітку чоловіка. Та й робіт там менше. Нині ситуація змінилася – часто працюють сім’ями. Натомість у Модені жінки працювали і тут більше робочих місць. Місто вважається одним з найбагатших, адже в регіоні розвинуте виробництво. Проте на заводі теж складно знайти роботу”, – коротко описує ситуацію Галина. Якщо працюєш – на все вистачає. Особливо, якщо маєш власне житло. Найбільші витрати – на оренду квартири.
«Італійці – найкращі чоловіки»
У цьому Галину переконувала колись полячка, яка була певна, що віддасть свою доньку тільки за італійця. Тепер Галина розуміє, чому так. Каже, різниця між «нашими» і «їхніми» чоловіками очевидна. Так, італійці дуже цінують і шанують дівчат – ставляться до них дуже делікатно. А ще вони ніколи не лишають своїх дітей. Навіть після розлучення займаються їхнім вихованням, проводять з ними вихідні, возять на відпочинок, підтримують матеріально. В Україні таке – рідкість. Хоча складно приховати мінус: італійці надзвичайно ревниві і темпераментні. Власники. Впритул до вбивства. На жаль, це не поодинокі випадки, однак вони не лишаються непоміченими.
Мову вчила… на побаченні
Галина ретельно готувалася до поїздки в Італію – пів року вдома вчила мову через Інтернет. Мала 15 програм для вивчення італійської, запам’ятала багато слів. І все вилетіло з голови, щойно приїхала в омріяну країну. «Це у всіх так», – сміється жінка. Тож довелося починати з нуля. Так, на першій роботі господиня показувала на речі і називала слова – Галина записувала їх у зошит і вивчала. А потім подружка познайомила її з майбутнім чоловіком. Обоє працювали, тож зустрічалися тільки в неділю: сиділи у парку і вчили мову. Алессандро показував на об’єкт, шукав у словникові відповідну лексему, а Галина за звичкою нотувала слово і переклад у зошит. Тоді їй здавалося, що ніколи не вивчить мову, однак через пів року вона уже могла говорити. Зараз Галина спілкується вільно. Якщо почує нове слово – записує і періодично повторює. Проте Алессандро час від часу нагадує, як інколи вона кумедно «боролася» з італійською.
Італійці теж думали, що коронавірус – це жарт
Тепер в Італії не настільки світло. За останніми даними, смертність від коронавірусу тут випередила Китай. І хоча традиція моторошних історій передбачає починати розповідь зі слів «ніщо не віщувало біди», ніде правди діти – попередження були, однак їм не надали ваги. Тож тепер Галина боїться, аби подібне не повторилося у рідній Україні. Бо якщо Італія з її рівнем розвитку безсила проти невивченої пандемії, що ж тоді буде у нас?!
“Це дуже страшно. Спочатку в Італії всі думали, що це жарти. І, коли це розпочалося тут, італійці були переконані, що все це просто нагнітання паніки. Навіть керівництво держави так вважало. Але все зовсім не так, як думалося. Це дуже страшна хвороба, від якої помирають навіть молоді. Не тільки старі з хронічними хворобами, як вважалося раніше. Неправда! Помирають навіть молоді, які не мають жодних хвороб, – емоційно наголошує Галина. – І коли в Італії з’явилися перші смерті, навіть прем`єр-міністр заявив, що не потрібно панікувати, та поїхав у центр коронавірусу. Тепер влада іншої думки”.
Засобів – катма, хворих уже лікують на вулиці
Галина живе в області Емілія-Романья, за 10 кілометрів від міста Модена. Цей регіон – другий в Італії за рівнем поширення COVID-19. І тут справді страшно. Однак на початках навіть лікарі і медсестри ходили без масок. Коли в Ломбардії було багато хворих, коли в Модені з‘явилися перші випадки – медики все ще ходили без масок. Не вірили, що це так страшно. А зараз максимально убезпечуються.
“Я ходжу в лікарню зранку і ввечері на годину до одного дідуся, тож надзвичайно ретельно слідкую за дотриманням гігієни. Я миюся, сідаю в машину і їду на роботу. Доїжджаю до лікарні, дезінфікую руки (щоб не занести інфекцію, якщо щось лишиться на руках). Тільки після цього одягаю маску, рукавиці і заходжу в приміщення. Там нічого не торкаюся навіть пальцями. Кнопки у ліфті натискаю ліктем. Якщо потрібно відчинити двері – натягаю куртку і відчиняю рукавом. Або рукавицями, але заходжу в палату і швидко змінюю їх. Поки роблю необхідні процедури, як мінімум двічі-тричі змінюю рукавички, – ділиться гірким досвідом наша краянка. – Приходжу додому, одяг вішаю на балконі. Взуття також ставлю на балкон. Руки мию 4 рази з милом. У рідке мило налила спирту, алкоголю. Головне – не торкатися руками слизових оболонок. І мити руки”.
Однак максимальна увага до себе і дотримання карантину – це не найбільший тягар заходів проти коронавірусу. Так, Італія уже вичерпала ресурси. У лікарнях, в яких завжди і всюди були необхідні засоби захисту, антисептик уже виготовляють з підручних засобів. Тепер вони доступні лише в коридорах. Медики в усіх відділеннях перевтомлені: працюють понаднормово. Персоналу не вистачає. Галинина знайома, теж українка, працює в лікарні медсестрою в інтенсивній терапії і не ночує вдома більше 3 тижнів: боїться заразити сім’ю. Вона здорова, але страх змушує її жити на роботі. Натомість у лікарнях уже не вистачає місць. Тож у Модені на площі розставили палатки і лікують людей там.
Галина працює на реабілітації, через агенцію по догляду за старими людьми. І хоча серед її «пацієнтів», на щастя, немає хворих, вона також змушена відмовитися від зустрічі з ними. Та й старенькі самі уникають будь-яких контактів.
Загалом у країні обмежений рух. Виходити з дому можна лише за крайньої потреби, або за наявності довідки з місця роботи. Наприклад, Галина має право в своєму селі виїхати в аптеку і на закупи (наприклад, раз в тиждень). А документ з агенції дає право їхати на роботу в Модену. Інші не мають дозволу на це, інакше зупинить поліція і відразу накладе штраф. Звичайно, і в Італії вистачає охочих погуляти, бо вдома нудно, але майже ніхто не виходить – всі бояться.
«Краще, аби українці прислухалися»
Галина неодноразово повторює цю фразу. Її голос стає тихим і пригніченим, але вона все ж розповідає. Вірус активно поширюється, але ніхто не знає як його лікувати, з ним нічого не можуть зробити. Пан, або пропав. Тест – це тампон, яким беруть зразок з носоглотки. І роблять аналіз. Зрозуміло, що таких в Україні катма, і це найбільше лякає. А ще італійці знають, що практично всі маски Україна продала Китаю. Крім того, підкреслює Галина, хвороба вражає всі органи. Першочергово — легені і нирки. Навіть, якщо хворий вилікувався, вони нормально не функціонують.
“В Італії хоча б медицина одна з кращих. А в Україні… Я дуже боюся за свою сім‘ю, за країну, за рідних, бо нічим не можу їм допомогти. Тут дуже тяжка ситуація. Страшно, – Галина уже не в змозі стримати емоцій і в телефоні чутно схлипування. Поволі жінка знову збирається із силами. – Тепер все залежить тільки від людей. Якщо вони не будуть прислухатися до всього, не дотримуватимуться карантину, вірус і далі нещадно ширитиметься світом і Україною. А проти нього немає порятунку. Ми спочатку теж не усвідомлювали цього, навіть коли було понад тисячу випадків. Навіть коли біда прийшла в наше містечко – ми ще не могли усвідомити…”.
Іванна ВЕЛИЧКО, Модена-Форміджине, Італія
