За статистикою, в багатодітних сім’ях кількість розлучень набагато менша, ніж серед пар, які не мають дітей або виховують одну-дві дитини.
З появою кожного наступного малюка росте і відповідальність, тому подружжя намагається шукати інші варіанти вирішення проблем, крім як «розбігтися, бо не зійшлися характерами» — пише Вісник+К.
Кожен раз поява нового члена сім’ї згуртовує чоловіка та дружину, почуття стають міцнішими, між ними утворюється тісна духовна і душевна близькість. І подружжя, про яке йтиме мова в цій статті, – яскравий приклад цьому.
У селі Козлиничі, що на Ковельщині (Поворська ОТГ), багатодітна сім’я Слободюків – єдина у своєму роді. Подружжя наважилося дати життя аж для 14 діток, і при цьому з народженням кожного наступного малюка їхні стосунки тільки міцнішають. Чоловік цінує і кохає свою дружину, вона любить і поважає свого чоловіка. Обоє допомагають одне одному. Таку ідилію, погодьтеся, не зустрінеш і в тих сім’ях, де одна-дві дитини.
Вперше Емма Слободюк стала мамою у 16 років. А традиційне весільне побажання «діточок вам, мов на небі зірочок», фактично одразу почало втілюватися у життя. Зараз Еммі – 42 роки, і вона уже 14 разів мама. Останнього разу – лише чотири місяці тому. Щоправда, ці пологи вдалися їй аж надто важко, навіть потрапила у реанімацію. І не дивно, адже на світ з’явився майже п’ятикілограмовий богатир. Дівчатка серед Слободюків переважають за кількістю – їх тут восьмеро. Хлопців, відповідно, шестеро.
Найстаршій доньці – 25. Дівчина здобула вищу освіту. Нині працює у Ковелі. Скоро у неї знаменна подія – виходитиме заміж. Другий син минулого року одружився, власних діток поки що не має.
– Як справляєтеся з таким «дитячим садочком» і скільки їжі готуєте щодня? – запитую багатодітну матір.
– Мені справлятися уже і самі діти допомагають. Старші мої дівчата і готують, і печуть. Хлопці допомагають з худобою, бо ми тримаємо корови, вівці, коні, свині, кури. Держава допомагає тим, що ми отримуємо соціальну допомогу. Їсти готуємо три рази на день – щоразу все свіже. За раз в нас йде десятилітрова каструля борщу. Але ще обов’язково має бути перше, друге, печене щось до чаю. Дуже люблять мої діти чаювати. Хоч маємо корови, молока ніяк не хочуть пити, – відповідає.
Хатина Слободюків невелика і скромна. Усередині – усього 4 кімнати. Але усюди чисто і затишно. Добротне подвір’я, город. Біля дому припаркований бус господаря. Сільрада, як розповідає Емма, уже виділила їм землю під забудову, тому сім’я задумується про покращення своїх житлових умов.
Діти ходять на гурток у музичну школу, на спортивні гуртки. Влітку, коли канікули, «футбольні матчі» майже не припиняються. У вихідні разом із батьками їздять у ліс, на озеро.
– Мені важко народжувати, але коли з’являється дитина, то з’являються і сили та можливості. Як мама, намагаюся всім дітям приділити увагу. А найменшеньким – особливо. Дякувати Богу, хоч не хворіють, а якщо й хворіють, то дуже рідко. Якби чоловік так мені не допомагав і не підтримував, було б важче. Тільки-но він приходить з роботи, вони чимдуж біжать до нього, заглядають, що він їм привіз, вилазять на спину. Дітей він дуже любить, а вони – його. Думаю, якби він не любив дітей, то б у нас їх стільки не було, – каже багатодітна матір.
Ексклюзивний цей тато – Володимир Слободюк, ще й тому, що сам завжди ходить на всі батьківські збори. Ще й є головою батьківського комітету. Щодо домашніх завдань, їхнє виконання, відповідно до розподілу обов’язків у сім’ї, контролюють дві найстарші сестрички.
Голова сімейства працює кочегаром у Ковелі. Розповідає, що повне усвідомлення батьківства прийшло до нього не одразу. Не одразу і по-справжньому почав цінувати свою дружину.
– Раніше, як ще був молодший, можливо, не так цінував своєї дружини, як зараз. Тепер я розумію, як їй було важко, це ж і недоспані ночі, і постійна втома. Дуже хочу, аби діти віддячили їй. Бо мої почуття до дружини з кожною дитиною тільки ростуть. Я, в свою чергу, намагаюся їй завжди допомагати, більше часу проводжу вдома. Повне усвідомлення батьківства до мене також прийшло з роками. Так приємно, коли повертаюся додому з роботи, малюки чекають мене, біжать до мене. В цьому бачу сенс свого життя, радість. Я не буду казати, що легко матеріально, але всі діти ситі, одягнені. Можна було б і на заробітки поїхати, але не хочу лишати дружини і дітей, як вона без мене з ними справиться? – каже Володимир.
Присутня у вихованні тата Володимира і різочка. Нечасто, але хлопцям буває таки перепадає. Саме тому, коли тато удома – панує повна дисципліна, а от коли він на роботі – тоді можна і побешкетувати, тим більше, що мамин м’який характер покриває усі їхні витівки. «Та скільки ж того дитинства, та й минає воно – оком не змигнути», – каже жінка.
Не втримуюсь, аби не запитати Слободюків, чи планують вони ще діток. «А чому б ні?» – чую у відповідь. І, до речі, кожну звістку про чергову вагітність дружини Володимир також зустрічає з радістю. Бо якщо кохання живе, то воно має приносити плоди…
Ірина Бура
