Луцьк попрощався зі старшим солдатом 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади із села Лище 22-річним Миколою Сорочуком, який загинув 22 січня під Маріуполем від кулі снайпера.
Заупокійна служба та громадська панахида відбулися сьогодні, 25 січня.
Попрощатися та помолитися за спокій душі полеглого Героя до Свято-Троїцького кафедрального собору прийшла родина та друзі Миколи Сорочука, бойові побратими, небайдужі лучани, представники влади.
У промові після звершення богослужіння митрополит Луцький і Волинський Михаїл зауважив, що найкращі сини України вмирають від рук тих, хто називає себе нашими братами.
«Це найбільше лицемір’я: коли вбивають і кажуть, що не стріляють, коли кажуть: «Наших там немає». Але сьогодні наші сини, чоловіки, які йдуть на схід,це найкращі воїни, бо в них у серці – щире бажання захищати свою Батьківщину. Це тоді, коли найважче, коли ти завжди – під прицілом. Але не маєш права дати відсіч. Той, кому властиве почуття гідності, почуття благородності, не лише почуття патріотизму, має готовність все це перенести, всі ці страждання, страждання моральні, бо тобі зв’язали руки і кажуть битися, зв’язали ноги і кажуть бігти.
Тому я хотів би, аби ми, проводжаючи нашого Героя, розуміли, наскільки у нього велике і багате серце, наскільки велика у нього християнська любов… Давайте віддамо йому від свого серця такої ж любові, такої ж самої молитви і пам’яті», – сказав владика Михаїл.
Священнослужитель закликав усіх згадувати вбитого воїна у молитві, подякував родині за те, що виховала славного сина України та благословили його на захист держави.
Потому ж на Театральному майдані міста відбулася громадська панахида. Бажання схилити голову перед полеглим за Україну молодим воїном та віддати йому останню шану зібрало на головній площі міста сотні людей.
«Микола ріс допитливим, гарним, завжди усміхненим хлопцем. Він, мабуть, як і багато інших Героїв, не готувався стати цим Героєм. Але своєю пожертвою, своїми вчинками, своєю героїчною смертю, він довів, що справжній Герой. Бог пам’ятає ім’я кожного, хто загинув за наше мирне небо», – звернувся до присутніх односельчанин Миколи Сорочука, голова Луцької районної ради Валентин Приходько.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Хлопчина з очима романтика»: спогади вчителів про загиблого на війні Миколу Сорочука
Крізь сльози про коханого сказала й дівчина вбитого воїна, медик батальйону «Госпітальєри» Ярина Чорногуз. Вона пригадала історію їхнього знайомства й щемливий момент зародження почуттів.
«Про Миколу не можна сказати одним чи двома словами. Цей чоловік вартий багатьох слів і того, чого словами взагалі не скажеш. Ми познайомилися з ним на початку цієї ротації. Я дякую долі, Богу, за те, що мене прикомандирували медиком туди і за те, що я була біля нього, несла разом з ним службу, ходила в наряди. Я розкажу ту мить, коли я зрозуміла, що почала закохуватися у цього хлопця. Якось я зайшла на кухню, де він вчив молодшого побратима розбирати автомат Калашникова, і спостерігала за цим. Він мав золоті руки, вправно розбирав зброю. Ми почали говорити, хто чого прийшов на війну. Я казала, що тому, що мені не вдалося потрапити у 2014, тому я хочу бути тут зараз. Що мені подобається бути поруч з такими, як вони, справжніми, захищати нашу країну, бути живою стіною. На що Микола мені сказав: «Знаєш, краще один рік наступальної війни, в якій загине багато людей, аніж 10 років такої війни, як оця, від якої усі божеволіють. Краще, хай син прийде на могилу до батька, аніж до нього в дурдом. Оцієї миті, коли він це сказав, я зрозуміла, що це чоловік, якого я любитиму. Пізніше якось на світанку ми стояли з ним в окопі один навпроти одного. Він дивився на схід, а я – на захід. Він каже: «Тобі пощастило, що ти дивишся на захід. Мені завжди подобалося туди дивитися. То був ранок 2 січня. Ввечері 2 січня він вчив мене робити повний розбір автомата. То був день, коли ми вперше поцілувалися і коли почалися наші стосунки. Я дякую долі за них», — сказала Ярина Чорногуз.
Далі ж вона звернулася до кожного з присутніх із закликом: «Не зневажайте, будь ласка, солдатів, які там зараз воюють, словами про мир, словами: «Нащо ти туди йдеш», словами: «Тобі немає чого робити?». Є люди, такі як він, як Микола, для яких це покликання. Він воїн. Він не дитина 22-річна, яка загинула. Він цим жив. Є люди, які йдуть захищати не тому, що так треба, не тому, що там платять гроші, не ще чомусь. А тому, що у цей час вони більше нічого робити не можуть. Він і я. Ми з ним такі».
Дівчина подякувала мамі Миколи за гідного сина й завершила промову словами «Слава Україні!».
Останній свій спочинок волинський Герой Микола Сорочук знайшов на Алеї Слави у селі Гаразджа.
Нагадаємо, 22 січня у зоні проведення ООС від пострілу снайпера загинув Микола Сорочук, житель села Лище Луцького району.
23 січня заупокійна молитва, а також прощання побратимів із загиблим від кулі снайпера 22-річним волинянином Миколою Сорочуком відбулося у місті Маріуполь Донецької області.
На Волині 24-25 січня оголосили днями жалоби за загиблим в ООС військовослужбовцем.
Учора, 24 січня, траурний кортеж з тілом Миколи Сорочука зустріли на межі Рівненської та Волинської областей, а згодом повезли до рідної домівки у селі Лище.
