23-річний Сергій Сахарчук, попри перспективи кар’єрного зростання у військовій службі, якій віддав майже чотири роки, повернувся зі столиці до Володимира, аби започаткувати тут власну справу і щодня робити здоровішими та щасливішими своїх земляків.
Про це пише Слово правди.
З дитинства Сергій мріяв стати ветеринаром, адже скільки себе пам’ятає вдома зажди були собаки і навіть зараз у нього та двох молодших братів – у кожного по псові. Та після закінчення 9-го класу все ж таки вирішив поступати у медичний коледж, адже у лікуванні людей бачив для себе більше перспектив. Без проблем із найвищими балами вступив до коледжу, що колись працював у Володимирі, а після його закриття перевівся до Ковеля.
– На останньому курсі до нас приходив представник із Луцького прикордонного загону для вербування на службу, де постійно потрібні фельдшери. Майор щиро і без прикрас розповів про службу, про нестачу медичних кадрів. Цим, мабуть, мене і зачепили його слова, але оскільки хотів після закінчення коледжу залишитись біля батьків у Володимирі, пішов влаштовуватись на роботу у наше ТМО. Проте на той час посади фельдшера там не було, тому і згадав про прикордонний загін. Уже невдовзі проходив медичне обстеження та здавав усі необхідні тести та іспити, аби почати медичну службу у прикордонних військ, – розповідає Сергій.
Фельдшер у лазареті та санінструктор у «спецназівців»
Зрештою, залишитись поближче до батьків випускнику медколеджу так і не вдалось, адже йому запропонували навчання у головному центрі підготовки особового складу Держприкордонної служби України в Оршанці, що на Черкащині. І хоча була можливість приступити до роботи фельдшера із автоматично присвоєним званням молодшого сержанта, Сергій вирішив спершу його заслужити, пройшовши справжній військовий вишкіл.
У школі сержантів, де юнак навчався протягом пів року, він періодично заступав у наряди до лазарету, де тамтешні лікарі швидко зрозуміли, що у хлопця, який постійно проявляє неабиякий інтерес до їхньої роботи, є медична освіта. Тож спілкувались із ним на рівні, як з колегою. Сергій зізнається, що служба давалась йому нелегко, адже важко було призвичаїтись до військової дисципліни та великого багажу нових знань.
– Закінчивши школу сержантів, уже пакував валізи додому та очікував призначення на службу на одній із прикордонних застав Волині, аж тут мене викликає начальник медслужби і пропонує лишитись працювати у лазареті. З радістю погодився, адже і робота ця подобалась і з колективом устиг подружитись. Та спершу на мене чекали нові курси та іспити уже із медичних знань, – каже Сергій.
Невдовзі новоспечений фельдшер лазарету приступив до своїх обов’язків, спектр яких був досить широким – уколи, крапельниці та обстеження курсантів. Сергій повністю присвятив себе роботі, де проводив більшість часу – з 8 ранку і подекуди до опівночі, а нерідко доводилось лишатись і на добу. Згодом йому почали довіряти роботу лікаря. Особливо добре молодий медик проявив себе під час напливу строковиків, яких водночас приїхало до навчального центру більше тисячі. На стаціонарі у лазареті замість звичних десяти хворих лікуватись почали до двох сотень. Сергію доводилось робити до чотирьох сотень уколів на день та ставити до пів сотні крапельниць. Та попри напружений графік, робота йому подобалась.
Восени 2017 року до навчального центру приїхав десятий окремий загін «ДОЗОР» для того, аби відібрати на службу військовослужбовців. Сергія направили на їхні «курси виживання», щоб стежити за станом здоров’я «спецназівців» прикордонної охорони та допомагати при виникненні надзвичайних ситуацій. За чотири місяці підготовки фельдшер проявив себе справжнім професіоналом, його робота не залишилась непоміченою і керівництво загону запропонувало Сергію перевестись до Києва на посаду майстра-санінструктора.
– Якщо у лазареті був медиком-військовослужбовцем, то у Києві став військовослужбовцем-медиком, адже там спочатку йшла спеціалізація саме військової служби – від стрільб до фізичної підготовки, рівень якої був дуже сильний, – розповідає Сергій. – Також у мої обов’язки входили виїзди на полігон та навчання колег тактичній військовій медицині, яка дуже відрізняється від цивільної. Надавати медичну допомогу на полі бою навчався на спеціальних курсах у «Десні». Навчаючи інших, щодня і сам пізнавав щось нове.
Нині Сергій не шкодує, що у 18 років без строкової одразу пішов на контрактну службу, яка тривала три з половиною роки, адже вважає, що ця школа життя допомогла йому стати справжнім чоловіком та професіоналом своєї справи. Та під кінець служби, зізнається, виник певний переломний момент, коли відчув, що хоче спробувати щось інше та реалізувати себе у цивільному житті.
Із прикордонників – у масажисти
Паралельно зі службою у навчальному центрі Сергій займався масажем. Ще під час навчання у коледжі пройшов курс професійного масажу та практикувався на друзях-студентах. В Оршанці послуги охоче надавав як колегам-медикам, так і штатним військовослужбовцям і курсантам, котрі мали проблеми зі спинами. Дуже швидко чутки про здібності фельдшера поширились центром, тож клієнтів було чимало. Працівники навіть приводили до нього своїх дітей.
– Неможливо описати задоволення, яке отримував від того, коли бачив вдячні очі своїх пацієнтів, котрі відчували полегшення після масажу, – зазначає Сергій.
Знаннями, отриманими на курсах, він не обмежився – постійно вивчав цю тему, читаючи спеціальну літературу та переглядаючи навчальні ролики в інтернеті. Спонукали до цього і самі клієнти, які часто ставили запитання на яких масажист-початківець не міг відповісти.
Не покинув цю справу Сергій і під час служби у Києві, адже у тамтешніх військовослужбовців часто траплялись розтяги та інші спортивні травми, після яких допомагав у реабілітації. Паралельно зі службою в столиці навчався в Академії рекреаційних технологій і права на реабілітолога. Та після закінчення контракту змужнілий юнак повернувся до рідного міста з твердим наміром відкрити тут масажний кабінет.
Власну справу вирішив започатковувати, скориставшись можливостями, які дає служба зайнятості – закінчив двомісячні курси підприємця-початківця при навчально-виробничому комбінаті, написав бізнес-план та успішно захистив його перед комісією від центру зайнятості. Завдяки цьому на свій стартап від служби зайнятості новоспечений підприємець отримав інвестицію у розмірі близько 60 відсотків від необхідної суми. Паралельно з цим Сергій поновлював та удосконалював свої знання на ще одних курсах масажу у Луцьку.
– На масаж наші люди зазвичай йдуть тоді, коли вже щось болить. Але найкраще лікування – це все-таки профілактика, тому якщо час від часу дозволяти собі такі процедури, проблемам зі спиною можна запобігти, – зазначає фахівець з масажу.
Поки проводився ремонт у приміщенні, Сергій надавав послуги на дому, приїжджаючи до клієнта із розкладним масажним столом. Починав формувати клієнтську базу із друзів та родичів, котрі, у свою чергу, рекомендували масаж від професійного медика-реабілітолога знайомим. Адже його перевагою, на відміну від масажистів, котрі закінчили лише звичайні курси, є медична освіта, а відтак Сергій має право надавати лікувальні реабілітаційно-оздоровчі види масажу. Окрім цього, у своєму кабінеті надає такі види масажу як антицелюлітний (апаратний та ручний), вакуумно-роликовий, класичний (включає, окрім спини, шию, ноги, стопи, живіт), спортивний та швецький розслаблюючий.
Та на цьому Сергій не зупинятиметься, адже цікавиться зараз екзотичним масажем зміями, який прийшов до нас з Далекого Сходу і стає все популярнішим в українських салонах. Змії, чиє тіло є суцільним м’язом, здатні розслабляти, даруючи приємні тактильні відчуття та лікувати людину, забираючи негативну енергію. Головне, не боятись плазунів, яких вирощують у спеціальних розплідниках і змалку привчають до рук.
