Відкриті дані та діджиталізація державних послуг – це позитивні зміни, які водночас мають чимало ризиків.
Про це дискутували 5 листопада у рамках зустрічі з серії Open Society Talks «Як вмістити державу в смартфон і не допустити цифрову диктатуру?». Захід організував Міжнародний фонд «Відродження» у партнерстві з Академією розвитку СНУ імені Лесі Українки, — пише ІА Конкурент.
Як відомо, нині стратегією уряду є переведення адміністративних послуг в онлайн-режим. Для цього навіть було створене Міністерство цифрової трансформації.
Серед завдань – за п’ять років надати можливість отримати будь-яку державну чи муніципальну послугу онлайн, покрити 95% транспортних шляхів швидкісним інтернетом, навчити 6 млн людей цифровим навичкам та досягти 10% ВПП за рахунок it-бізнесу.
Загалом Україна займає високі позиції за темпом відкриття даних. Станіслав Гайдер з Дрогобицької міської ради, експерт розвитку інновацій, каже, що діджиталізація дозволила його місту поліпшити надходження до бюджету, зробити громадян більш активними.
Наприклад, інформування громадян про чинні дозволи на зовнішню рекламу, викликали інтерес громадськості до самовільних рекламних конструкцій. Люди почали інформувати мерію, де висить незаконний засіб. Таким чином місто очистили від поганої реклами і змусили отримувати дозволи на діяльність представників рекламного бізнесу, які досі йшли неправовим шляхом.
Експерт з виборів та е-демократії, завідувач кафедри національної безпеки Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Михайло Наход зазначив, що загалом є прихильником поняття держава у смартфоні. Однак виокремив можливі ризики тотальної діджиталізації.
Наприклад, уряд визначив одинадцять складових пріоритетів цифрової держави, поставивши на перше місце електронне урядування. Натомість експерт бачить за доцільним перевернути цей список, піднявши на перші з останніх позиції щодо поширення інтернету, кібербезпеки та освіти в цьому напрямку.
Він також додав, що є чимало питань у питаннях безпеки та законодавства. Наприклад, попри те, що Конституція гарантує захист у випадку поширення недостовірної інформації про особу, на практиці це доволі важко зробити у судовому порядку.
Михайло Наход зазначає, що часто громадяни не усвідомлюють, як їхні дані можуть використати. Для прикладу, заповнюючи анкети у магазинах для отримання карток лояльності, людина дає згоду на обробку персональних даних, не задумуючись про майбутні наслідки.
«Але ви далі не знаєте, що буде з цією інформацією. Чи вона буде продана політичній партії, чи навіть закордонній спецслужбі», — запитує Михайло Наход.
Подібна історія стосується і камер відеоспостеження, які можуть розпізнавати обличчя, дописи у смартфонах тощо. Тож нормування інформації потрібно удосконалити.
Віталій Мороз, керівник програм нових медіа «Інтерньювс-Україна», також наголосив на необхідності виховання культури використання даних. Як тими, хто інформацію отримує, так і тими, хто її надає.
