Місцеві розповідають, що ставки викопали вручну жителі сіл Руда і Хворостів, а було це ще за «тамтої Польщі», коли до Другої світової війни Волинь входила до складу Речі Посполитої. Третю водойму, площею два гектари, викопали років 24-25 тому.
Про це пише Район.Любомль.
На два ставки неподалік села Руда, водне плесо яких нараховує 11 гектарів, полюбляють заїжджати як досвідчені рибалки, так і аматори. Майже двадцять років тут розводять щуку, коропа, товстолоба, вирощували й білого амура. А скільки наречених тут зупинили мить на весільних фотосесіях. Та не завжди ставки мали такий привабливий вигляд. Були часи, коли круті хлопці, які взялися господарювати на водоймах, за кілька років перетворили їх на смітник і місце розпусти.
«Є біля села кар’єр, за ним досі ростуть різні фруктові дички, а місце нагадує старе поселення. Кажуть, що там жив заможний поляк, якому люди копали тут руду. На цих копанках і зародилися ці ставки. Звідси й назва села походить – Руда. Досі на воді з’являються червоні плями корисної копалини. До речі, один рік ми спустили воду і на поверхні побачили вимиті частинки посуду й старих кружок, на яких були надписи 1800 якийсь там рік», – пригадує Анатолій Михайлович, який доглядає за рибою у ставках.
А ще історія ставків пов’язана із 21 вересня – православним святом Різдва Пресвятої Богородиці, коли мешканці Руди й Хворостова відзначають престольний празник. Пан до 21 вересня спускав воду в ставках, частину риби роздавав, частину вдвічі дешевше розпродував місцевим.
«Ще з давніх часів тут збереглася традиція, яку з покоління в покоління передають місцеві: якщо на празник на столі нема риби – ти не хазяїн. Минулого року бабуся, якій десь під 90 літ було, тримаючись за велосипед, із спущеними колесами, прийшла до нас по кілька коропів, а це за півтора кілометра від села. Напередодні празника люди сюди по рибу їдуть велосипедами, мопедами, скутерами, кіньми, машинами», – розповідає пан Анатолій.
Після війни ці водойми стали колгоспними. Чимало риби в них тоді розводили. Та тяжкі 90-ті внесли свої корективи.
Занедбані ставки ще в 2001 році взяло в оренду подружжя Любові та Петра Бурдил із сусіднього села Хворостів. Почали вони з корчування заростей верболозу, відновлення складної системи гідротехнічних споруд, щоб наповнити ставки протічною водою із невеличкої річки Стопирка, лівої притоки Вижівки. Відремонтували три мости (кормові поля), протяжністю 580 метрів.
«У Тимофійовича боліла душа, як він дивився на захаращені ставки. Вирішив відновити їхню добру славу й узяв в оренду на 23 роки. Два самоскиди пляшок і різного сміття вивезли, дерева покорчували, зарослі покосили», – з особливою теплотою згадує про Петра Бурдила Анатолій Михайлович.
Кілька років тому Петро Тимофійович помер. Наступники не лише з відповідальністю взялися продовжувати його справу, а й вирішили осучаснити територію. Встановили контролюючі знаки, які дотримуються охочі порибалити і чотири сонячні батареї, біля ставків замайорів прапор України і запахкотіли чорнобривці.
«До речі, електроенергії тут ніколи не було. Адже село і ставки розділяє залізнична колія. Лише під або над нею можна було провести лінію електропередач, але в «Укрзалізниці» досі не дають на це дозвіл. Цьогоріч проблему вирішили з допомогою самої природи – сонця – встановили батареї», – пояснює Анатолій Михайлович.
Про ставки в Руді знають далеко за межами не лише Любомльського району, а й Волинської області.
«Починаючи з 1 серпня, після того як підростає риба до достатнього рівня, любителі порибалити приїжджають із своїми вудками. Спіймане разом з отриманими емоціями, за тією ж ціною, що на базарі, охочі купують. З 15 вересня, як починаємо спускати ставки, інформуємо населення про оптові ціни на живу рибу. Кожен вівторок, четвер і суботу вивозимо свою продукцію на базар у Любомль. В інші дні – в наближенні до районного центру села. Таким чином забезпечуємо потреби населення в смачній рибі, вирощеній на натуральних кормах», – розповідає доглядальник риби.
На початках любителі легкої наживи трохи капостили. Якось у воду щось підсипали і до тонни риби потравили, то електровудками пройшлися.
«Були претензії, мовляв, чого то я, проживши тут усе життя, не маю права порибалити. Тимофійович тоді пояснював: «У тебе є паї, ти вирощуєш на них картоплю чи зернові. А я свої залив водою і вирощує там рибу. Я ж не пішов до тебе щось брати з поля, то чого всім маю рибу роздавати?» Після цього таких питань більше не виникало», – пригадує випадки Анатолій Михайлович.
Тепер же всі охочі можуть до схочу посидіти з вудкою, насолодитися неймовірною красою природи і відпочити після робочих буднів. Люди з розумінням почали ставитися до праці тих, хто доглядає за ставками. Адже невідомо, яка б доля їх спіткала, якби орендарі вчасно не вдихнули в них нове життя.
Анна КАРАСЬ
