У Луцьку відбулася мирна акція протесту проти смороду у місті.
Спочатку людей було обмаль. Утім, згодом близько двох сотень небайдужих лучан прийшли на головну площу міста у суботу, 6 липня, аби показати можновладцям, що їм не байдуже до критичної екологічної ситуації в обласному центрі Волині і всі вони хочуть дихати чистим повітрям, а не затуляти носи від їдкого смороду.
Організатор і модератор акції Володимир Ткач, який прийшов на мітинг разом зі своєю родиною і помічницею-організатором Наталією Халик, розповів, що ідея організувати таку зустріч з‘явилася багато років тому, ще від початку існування цієї проблеми. Але рішуче діяти почав набагато пізніше, коли терпіти вже не було сил.
«Я не хочу, щоб мої діти, моя сім’я дихали цим. Нестерпно. Нещодавно написав повідомлення до однієї із груп у Facebook – «Теревені про Луцьк» із пропозицією влаштувати мирну акцію і почати врешті діяти», – каже Володими Ткач.
Розповів, що за ніч під постом люди написали більше чотирьохсот коментарів, поставили з тисячу лайків і зробили до двохсот перепостів запису, що для нього слугувало підтвердженням того, що він і його родина – не одні, хто потерпають від жахливого запаху у місті і є люди, які готові приєднатися до акції.
Лучани активно підтримали таку ініціативу і погодилися висловити свої думки і пропозиції, як вирішити проблему із неприємним запахом у Луцьку. У форматі виступів на активній платформі міста небайдужі мешканці, яких вже дістав постійний сморід, ділилися власними історіями з життя і тим, як на них впливає така ситуація.
До слова, організатори акції закликали лучан приходити на Театральну площу із пов’язками та іншими предметами для захисту від жахливих ароматів, їх також роздавали з імпровізованої сцени.
Серед охочих звернутися до людей був і житель району ЛПЗ, представник Євангельської церкви Олександр Ткачук. Він каже, що йому набридло бути байдужим: «Українців губить приказка «моя хата скраю, я нічого не знаю» смердить усім, але людей прийшло набагато менше ніж тих, хто потерпає від цього явища. Хочеться зазначити, що цю пов‘язку, яку ми символічно одягаємо на рота і на носа, вже впродовж п’яти років дехто одягає на вуха, щоб не чути, і на очі, щоб не бачити», – згадав слова із гурту «Тартак»: «я не хочу бути героєм України» і каже, що з часом багато хто буде говорити і казати, що вони не хочуть бути жителями Луцька, додає, що може це сказати зараз і про себе: «Бо тут смердить і жити не можливо», – висловився Олександр Ткачук .
Усі учасники акції, як один, осуджують протиправні дії підприємств, які спричиняють цей сморід, адже, якщо така ситуація все ж виникла, то вони у будь-якому випадку, порушують систему виробництва та утилізації відходів. Зокрема згадували і про славнозвісний «Біо-Пек». Члени акції також звернулися і до представників влади, які, з їхніх слів, мають важіль впливу і можливість врегулювати цю ситуацію.
«Як ви не розумієте, ми можемо втратити інвесторів, можливості, економіку і туристів, місто занепаде», – узагальнив Ткачук.
Основним меседжем акції був заклик до людей проявити відповідальність, рішучість і готовність вирішував проблеми, дбати про добробут своїх співмешканців і щасливе майбутнє дітей та України в цілому, адже: «Хіба наші діти захочуть тут жити, якщо у місті і далі так смердітиме», – зауважив організатор.
До слова, дітей на мітингу теж вистачало, адже приходили здебільшого родинами. Двоє юних лучан навіть виконали символічну реп-композицію про сморід у Луцьку, тим самим, кажучи, що їм також не байдуже і їм не до вподоби жити так.
Жителька вулиці Гнідавської, що біля цукрового заводу, Лідія Авельянова каже, що особливо нестерпними були 2 останніх роки, за цей час здоров’я пенсіонерки значно погіршилося.
«Я не можу так жити, я задихаюся від того смороду, голова паморочиться постійно, серце болить. Це жах. Ну невже люди не мають совісті зупинитися? Не можна ж просто говорити», – зі сльозами на очах каже Лідія Іванівна.
Розповіла історію, що нещодавно до них приїхали гостювати родичі із Миколаєва, які не змогли пробути у Луцьку довше ніж 2 дні, каже, що поїхали звідси і не витримали такого жахливого смороду – от і реальний приклад початку занепаду Луцька, як туристичного міста.
Впродовж усієї акції охочих виступити було більше десяти і кожен мав свої причини непокоїтися: хворіють діти, немає можливості відкрити вікно влітку, вечорами важко гуляти, не затикаючи носа, та й просто – не хочуть жити у місті, яке смердить.
«Ми до кінця не знаємо, як і що піде далі, дякуємо тим, хто залишив свої підписи і контакти організаторам. Вдячні тим, хто підтримав нас і прийшов сьогодні, поділився своїми ідеями», – сказав наостанок Володимир Ткач, а потім ще довго робив фото із натовпом небайдужих.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: #МеніТутСмердюцько: чим тхне Луцьк. ФОТО
