У Луцьку урочисто вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні із нагоди шостої річниці кривавого розстрілу учасників Революції Гідності на Майдані в Києві.
У четвер, 20 лютого, о 12 годині поблизу пам’ятного знаку «Волинські Герої Небесної Сотні» на меморіальному комплексі «Вічна Слава» зібралося багато небайдужих людей, які прийшли вшанувати пам’ять своїх загиблих земляків.
Священнослужителі Луцького кафедрального собору Святої-Трійці відправили траурну літургію в пам’ять про полеглих Героїв. Разом з ними молилися представники міської влади та близько сотні лучан. Зі сльозами на очах читали «Отче наш» і згадували правидних воїнів, що своїми тілами та душами стояли на захисті суверенітету держави.
«Душі спочилих рабів наших і Героїв Небесної Сотні споминаєм, що полягли за нас», – духовенство зачитало імена тих, чиї серця вже перестали битися, та пам’ять про подвиги яких завжди житиме в наших.
Під пісню «Плине кача» освятили пам’ятник волинських Героїв та почесно поклали квіти під меморіальну дошку на згадку про вічний спокій та вічну пам’ять усіх українців, за яких сьогодні молилися. Військові капелани та священники стали на коліна перед іменами воїнів, яких сьогодні з нами вже немає.
«Ми сьогодні вкотре приходимо на це святе місце, аби вшанувати пам’ять Героїв Небесної Сотні. Зокрема часто приходимо на могилу Василя Мойсея, якого особисто знали. Мені особливо важко говорити сьогодні про це, бо 6 років тому я був першим, хто подав звістку про його смерть. Усі воїни долучилися до небесного Легіону і за нами з небес споглядають. Заради тих хлопців, які віддали за нас життя, ми повинні боротися за нашу Україну», — сказав священник.
Брат Василя Мойсея – Роман важко згадував про смерть найріднішої людини, але каже, що Василь хотів би, аби люди пам’ятали про нього, про усіх тих, хто загинув разом з ним і про те, що люди повинні виборювати свою країну, не давати їй втонути у вогні ворожих гармат.
Останній раз Василь Мойсей приїхав на Майдан до Києва в ніч з 18 на 19 лютого. Вранці 20 лютого 2014 року на Інститутській вулиці у нього влучив снайпер. Помер хлопець від вогнепального поранення в грудну клітку, не врятував навіть бронежилет.
«Цей день важкий для нас, але й важкий для цілої країни. Хлопець, брат, друг пішов у вічність. Він не хотів помирати, хотів мати трьох дітей. Коли помирав, то вибачився перед усіма. Будьте гідними тієї крові, які проливають герої повсякчасно. Ми забули і вкотре наступаємо на ті ж граблі. Чому 6 років нам замилюють очі… Всім на нас наплювати. Допоки ми не будемо відстоювати свої права і боротися, як Василь, то нічого не стане га свої місця», – сказав Роман Мойсей.
Усі вони були звичайними людьми і в останню мить віддали за Україну найдорожче – своє життя.
У жалобі лучани схилили голови на знак вічної пам’яті і шани про полеглих воїнів.
Опісля урочистого вшанування усі маршем рушили через проспект Василя Мойсея, до вулиці Винниченка та на Театральний майдан, де відбувся скорботний захід біля пам’ятного фотостенду «Герої Небесної Сотні — Загинули за єдність України».
Вишикувавшись у шеренги під фотографіями побратимів, синів, чоловіків, коханих, батьків лучани вслухалися у кожне слово і згадку про рідних. В одній руці тримали свічки та квіти, а іншою витирали сльози, притуляючись до фотографій на дошці, коли студенти почали читати вірші про події, які забрали сотні життів на Майдані та під час війни на Сході. Духовенство відправило траурну літургію, а потім квіти з чорними стрічками опустилися під знімки Героїв.
