Замість медового місяця – розлука на невизначений термін. Молоде подружжя військовослужбовців 14-ї бригади Євгена та Алли Козік поєднала війна на Сході, вона ж і розлучила одразу після весілля. Та своє палке кохання вони бережуть і на відстані у більш, ніж тисячу кілометрів, адже переконані, що справжнім перевіреним почуттям розлука не нашкодить.
Про це пише Тетяна Ізотова для Слово правди.
Нові сім’ї, які зароджуються на фронті, – це далеко не рідкість, кажуть військовослужбовці. Буває, що одружуються та справляють весілля прямо на сході у військовій формі і навіть у госпіталі. Торік були такі шлюби, поєднані війною, і у 14-й ОМБр.
29-річний молодший лейтенант Євген Козік родом з села Микитичі. Вже восьмий рік служить у ЗСУ за контрактом. За плечима у нього служба у прикордонних військах, після якої намагався знайти себе у інших професіях, працюючи здебільшого на будівництві. Коли ж почалась мобілізація у 2014 році його знову призвали до війська. У польовому вузлі зв’язку у складі героїчної 51-ї бригади минуло найспекотніше літо його в житті, про яке чоловік згадує неохоче, адже чимало побратимів, з якими був добре знайомий, так і не повернулись додому. Після демобілізації Євген декілька місяців побув «на гражданці» після чого вирішив підписати контракт.
Його 27-річна дружина Алла також родом із Володимир-Волинського району, з села Хворостів. У 14-й бригаді служить понад два роки. Після закінчення Луцького медичного коледжу та Харківського фармацевтичного університету працювала у кількох аптеках, а потім вирішила піти служити у Збройні сили. Спочатку обіймала посаду статистки, а згодом очолила аптеку військового з’єднання. У складі медичної роти влітку минулого року Алла виконувала завдання у зоні проведення ООС на Луганщині, де і познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком
– Мене на той час трохи турбувала спина, тому і звернувся до наших медиків, – каже Євген. – Там і побачив вперше свою Аллу – завжди усміхнену, красиву та привітну. В її глибоких очах можна було потонути…
– Женя приходив до нас лікуватись. З часом його візити до медроти стали регулярними. Симпатія між нами виникла, мабуть, одразу, але зізнатисяодин одному про свої почуття якось не наважувались, – ніяково посміхаючись, додає Алла.
Прогулянки під зорями, походи у кіно та кафе – таких традиційних для «цукерково-букетного» періоду побачень у Євгена та Алли, на жаль, не могло бути у тих умовах, у яких зароджувались їхні почуття. Утім, багато розмовляли та дізнавались один про одного під час вечірніх посиденьок у приміщенні медичної роти, куди Євген навідувався заледве не щодня, а улюбленою розвагою для закоханих став спільний перегляд кінофільмів на ноутбуці.
Нерідко такі романтичні зустрічі переривали залпи вогнепальної зброї та артилерії. Одного разу, розповідають молодята, небезпека була зовсім поруч, коли сусіднє село потрапило під артилерійський обстріл сепаратистів. На щастя, у місце, де розташовувались підрозділи 14-ї ОМБр, снаряди не влучили.
Алла зізнається, що знайомство з Євгеном допомогло їй легше переживати тугу за домом, де на неї з нетерпінням чекала 5-річна донечка Даринка, яка тепер називає Євгена своїм татусем.
Після тримісячного перебування на Сході, військовослужбовці повернулись до Володимира-Волинського та одразу почали жити разом в орендованій квартирі. А за рік вирішили узаконити свої стосунки. Та для того, щоб сходити до рагсу Євгену довелось брати кількаденну відпустку, адже зараз він продовжує виконувати бойове завдання на Луганщині.
12-го листопада закохані офіційно стали подружжям Козіків. На урочистій церемонії розпису були присутні лише батьки молодят, а з друзями відсвяткували щасливу подію ввечері цього ж дня. Проте медовий місяць довелось поки відкласти, адже вже за тиждень Євгену потрібно було від’їжджати у зону проведення ООС.
Після повернення Євгена зі Сходу, молоде подружжя планує обвінчатись, адже вірять, що це таїнство скріпить їхні стосунки і на небесах. А для маленької Даринки уже найближчим часом мріють подарувати братика або сестричку.
