У Луцьку попрощалися із Олександром Білоусом, якого вважали безвісти зниклим після бою із російськими диверсантами року в районі селища Металіст Слав’яносербського району Луганської області рівно 5 років тому – 5 вересня 2014 року.
Тіло воїна, який був похований на Сході як невідомий солдат, ідентифікували за аналізом ДНК лише тепер. Тож сьогодні, 5 вересня, Героя відспівали у Свято-Троїцькому кафедральному соборі й похоронили на Алеї почесних поховань у селі Гаразджа.
Волинянин Олександр Білоус був підполковником Служби безпеки України у відставці. Але з початком бойових дій на Сході України не міг лишатися осторонь.Тож пішов на фронт у час, коли наші воїни були у найбільшому пеклі війни. У страшний день 5 вересня 2014 року, коли Україна втратила 42 воїни загиблими та зниклими безвісти, трагічно загинув і Олександр Білоус.
Відспівуючи воїна, митрополит Луцький і Волинський Михаїл зауважив, що Олександр був людиною, яка дійсно носила погони правоохоронця при житті з достоїнством і яка їх заслуговувала. Адже, не будучи вже військовим, за покликом душі він пішов захищати цілісність держави. «Це крок справжнього чоловіка, людина, яка на ділі каже: ось так я люблю свою країну. Прощаючись, ми скажемо сьогодні тільки такі слова: «Тебе ми з честю поховаємо, а завтра підемо в бій». Бо ця клята війна має закінчитися перемогою. Не миром, не перемир’ям, а перемогою», — сказав владика після заупокійної служби.
На Театральному майдані, де після богослужіння відбулася громадська панахида, зібралося чимало людей.
«Всі ми втратили Героя, справжнього українця, земляка, воїна і захисника», — звернувся до присутніх виконувач повноважень Луцького міського голови Григорій Пустовіт і закликав вшанувати загиблого хвилиною мовчання.
Щемливими, болючими спогадами поділився про Олександра Білоуса його побратим, військовослужбовець батальйону «Айдар» Олександр Кралюк.
«Якби ви тільки знали, як багато про нього хочеться розповісти. Про те, як в перший день він приїхав на батальйон. Про те, як шукав свій перший бій. Як ми з ним зустрічали першу зорьку і він говорив про любов до Батьківщини. Він знайшов свій бій. Нехай божа кара покарає того, хто випустив цю ворожу кулю. Я думаю, що Господь розбереться з тим. Знаєте, наши воїнам на небі випав великий дар. Вони стали гвардією Господа. Це великі люди. Зараз усі вони – над нами. Ви подивіться, скільки їх там багато, підніміть голови, подивіться, які вони всі гарні, як вони пішли на смерть і перейшли через цю смерть. Вони мали мужність переступити через смерть і плюнути їй в лице. Вони заслуговують нашої любові. Заслуговують, щоб ми передавали з роду в рід цю любов. І тоді ми будемо заслуговувати тієї слави, яку ці хлопці виборювали до останнього», — висловився боєць.
Наступним про близьку йому людину, із якою нині попрощався Луцьк, сказав полковник Віктор Уніга, який разом із загиблим проходив службу в Ковелі, а згодом їхні шляхи перетиналися на Сході України. Чоловік пригадав, що був із Олександром у хороших, дружніх стосунках.
«Він був наставником для моїх синів. Він подарував одному із них льотний шолом, бо Саша закінчив військове училище і починав військову службу як льотчик. Де б не працював Саша, ми підтримували зв’язок», – розповів Віктор Уніга. Він пригадав, що у серпні-вересні 2014 року він теж був на Сході. Але через те, що був із Олександром у різних частинах Донбасу, їм так і не довелося тоді зустрітися, лише зідзвонювалися.
«У переддень трагедії Саша мені передзвонив і таким хриплим, втомленим голосом привітав мене з днем народження. Я запитав, що сталося. Він каже: «Ми знаходимося під постійним обстрілом. Як тільки стабілізується ситуація, я тобі передзвоню. На жаль, це був останній дзвінок від Олександра», – з трепетом в голосі сказав товариш загиблого Віктор Уніга.
Він розповів, що протягом цих 5 років родичі та близькі Олексадра щоденно жили у надії його знайти. Шукали на окупованій території і навіть в Росії. На жаль, живим воїна побачити більше не довелося.
«Саша був справжнім: справжнім офіцером, справжнім другом, справжнім патріотом! Прощавай, друже», – сказав його товариш.
Усі присутні, гордо тримаючи руку на серці, виконали у честь волинського Героя Гімн України.
Далі ж скорботна хода з тілом Олександра Білоуса вирушила від Театрального майдану проспектом Волі до гімназії № 4. Звідти ж тіло загиблого бійця доправили на міське кладовище у селі Гаразджа, де воїн знайшов свій останній спочинок на Алеї почесних поховань.
