Пасічник Віталій Мартинюк із села Тоболи може голими руками взяти рій бджіл і насадити його на себе.
Про це пише Полісся.
З першої миті видно, що це його справжня любов: з непідробною теплотою і рівністю відгукується він про своїх улюбленців. Для нього бджоли – кращі друзі, навіть більше — родина.
– Я щасливий сім’янин. У мене 12 бджолиних сімей, і 13 – найважливіша – це мої дружина та 4 діток. Усіх їх люблю. Але дуже вже мені подобається, що бджолину спільноту називають не стадом, не купою, ні якось інакше, а саме сім’єю. Це слово особливе, адже у нього своя енергетика, свій закон, почуття. Розумієте, як це глибоко? – каже бджоляр.
Віталій займається пасікою 8 років. Розпочав цю справу, бо завжди мав інтерес до бджіл. Любив спостерігати за їхньою поведінкою і ніколи не скривдив жодної комашки. Коли в селі зникло бджільництво – відчув пустку: сумно стало дивитися на соковиті плоди і запашні квіти, на яких не було жодної бджілки. Не вистачало і їхнього дзижчання. Каже, що ніби щось робилося йому тоді, так важко було. От і наважився самостійно відновити цю справу. Розпочав із двох сімей, які привіз від брата. Його бджілки із Закарпаття, породисті і дуже миролюбні. Тепер Віталій має послідовників: уже 3 односельчан взяли у нього бджіл і розводять їх.
– Коли іду до своїх бджілок, то почуваю себе як президент: настільки це велично і відповідально. Вони – мій численний народ. 1 сім’я – це 4-5 мільйонів бджілок, тобто усіх разом близько 50 мільйонів. Як країна, – захоплено розповідає господар.
Пасічник зізнався, що тримає «своїх бджілок» не для фінансового збагачення, а для власного задоволення. Без догляду за ними не може уявити й дня, не те що цілого життя. Якщо колись міг годинами постояти, шукаючи десь бджілку, то зараз на це готовий витрачати дні. Настільки йому цікаво, як вони збирають нектар, носять на лапках пилок, відганяють ос, шершнів і чужих бджіл. Навіть якщо часу катма – не промине жодної можливості заглянути до них хоч на хвилину. А «заглядає» разів 4-5 на день. Похід до вуликів для нашого співрозмовника — завжди велике свято. Зізнається, що після того навіть не миє рук: вони так п’янко пахнуть прополісом, медом і вощиною. Віталій довіряє своїм смугастикам: може спокійно прийти до них у відкритому одязі без захисту (в шортах і футболці), або ж зловити голими руками рій і посадити його на себе. Каже, що це аніскілечки не страшно, хоча виглядає зовсім навпаки.
Віталієві бджілки носять лісовий мед, «різнотрав’я». Для поціновувача, який спробував різні види, такий мед завжди був особливим, найсмачнішим. Захоплювався ним ще на Закарпатті, однак коли спробував власний, зрозумів, що йому нема рівних. У наших краях його смакові властивості та аромат стають особливо виразними.
Віталій радо познайомив нас із елементарною «азбукою» пасічника. Дійсно, бджоли – справжні трудівниці: розпочинають збір як тільки починає скресати крига, тане сніг. Саме тоді з’являються перші бруньки. Але вже під кінець серпня крилаті потребують підгодовування. У нагоді стає цукровий сироп. В середньому за рік одна сім’я дає до 30 літрів меду. Викачують його тричі на рік. Вперше – в кінці травня, востаннє – в середині серпня. Цікаво, що під час несприятливих погодних умов бджоли з’їдають свій мед. Крім того, без сонця вони бувають зовсім невеселі, та й медозбір тоді невеликий. В такі дні господар іде до своїх друзів у захисті, бо й вжалити можуть.
Зрозуміло, що бджільництво – це теж ризик. Негода, втрата матки, втеча рою тощо. Якщо не маєш жодного уявлення що це таке, то не зможеш зрозуміти усіх тонкощів справи. Для всього потрібен досвід, увага і піклування, але найголовніше – бажання леліяти. Вкрай важливо вберегти сім’ю, тому особливу увагу доводиться приділяти, коли комахи рояться.
– У той час стара матка покидає вулик і сідає на найближче дерево. Якщо її вчасно не спіймати – втіче вся сім’я. У рої працює розвідка: кілька бджілок підшукують місця, де можна оселитися, і ведуть туди свою королеву. У цей період бджілки надзвичайно активні і повністю залежні від матки. З огляду на це був змушений зробити неподалік вуликів «привої» – такі своєрідні пастки, – просвітив нас бджоляр.
Окрім усього іншого, Віталій слідкує також за «чистокровністю» своїх підопічних: щороку змінює матку, яку неодмінно привозить із Закарпаття. Каже, що там бджолярі як ніде бережуть породу цих комах. Натомість на Волині непородисті бджілки. Та й закарпатські через запліднення трутнями стають неякісними, тому така процедура є особливо важливою. А дбайливий господар з легкістю може відрізнити своїх бджілок від чужих.
Наш герой вирізняється філософським ставленням до бджіл, не таким «обивательським», як у інших. Його роздуми наповнені глибоким сенсом: він надзвичайно поважає і цінує цю маленьку комаху.
– Мені здається, що бджілка – найзахищеніша істота на землі. Вона захищає сама себе, її бережуть людина, закон і Бог. Це поважна особина, яка має свої привілеї у світі. Вона рівна людині. От кажуть бджілка «померла», «сім’я» бджіл. Водночас ніхто не відкриває на них сезон полювання, не вбиває навмисно, – розмірковує пасічник.
Іванна ШЕМЕТЮК
