Волинянин Андрій Волос став першим солдатом, якого президент Володимир Зеленський відзначив найвищою нагородою – Зіркою Героя України.
Про це пише Вісник+К.
Єдиний син, надія та опора батьків, коханий чоловік… Він ніколи не візьме на руки свого синочка Дениска, бо той народився, коли Андрій вже загинув. Не обійме маму, не поговорить по-чоловічому з татом Колею. Клята війна… У цій родині були неймовірні стосунки. Мама Зоя вдруге вийшла заміж. 12-річний хлопець вже на третій день спитався, чи може він називати її чоловіка Миколу татом. Вітчим став дуже близькою для Андрія людиною.
– Своїх неповних 23 роки він прожив так, що мало людей і за сто проживе, – бринить болем голос тата Колі. – Я вчив його бути мужиком. Поступати так, щоб не було встидно, що десь щось зробив не як слід.
Андрій Волос дуже добре засвоїв уроки тата Колі. Влітку 2014 року 19-літній хлопчина не міг їздити у маршрутках, бо там тільки й мови було про те, що додому хлопці у трунах вертаються, на Сході війна йде, а тут стільки молодих і здорових як ні в чому не бувало ходять і державу не боронять! Андрій же на вид здорованем був. Не будеш же всім розповідати, що він ні дня у війську не служив, не знав, з якого боку автомат тримати, що у нього дуже хвора мама. Він мовчки опускав очі долу. А сам пішов і записався у міліцейську роту «Світязь». Та влітку 2014 року її командир Олександр Фацевич не взяв недосвідченого хлопця у військове пекло. Його записали в резерв. А він вперто продовжував ходити у військкомат. І таки у 2015 році підписав контракт з 24-ю механізованою бригадою імені короля Данила.
Відслужив у зоні АТО, захищаючи наш спокій, три роки. Був на найбільш небезпечних позиціях. Але думками часто повертався на Волинь. Адже тут на нього чекала його дівчина Юля, з якою познайомився ще до війни.
У червні 2018 року Андрій взяв відпустку на п’ять днів, приїхав додому і на Трійцю повів кохану до шлюбу – вона була вагітна. Як же він цьому радів, як чекав сина!
– Андрій навіть не сумнівався, що це буде син, – котиться по щоці сльоза у мами Зої. – Денискові зараз вісім місяців, і він так схожий на тата!
Та 28 червня 2018 року група швидкого реагування 24-ї бригади, де служив Андрій, зайняла селище Південне. На териконі шахти засіли сепари і звідти поливали наших бійців нещадним вогнем. Йшов бій.
– І в цей час молодший лейтенант Шишак пішов рвати малину! – тремтить від обурення голос у тата Колі. – Його зняв снайпер. Ротний з Андрієм кинулися його рятувати. Ніхто більше не наважився!
Коли чоловіки дісталися до Валерія Шишака, той уже був мертвий. Ротний почав виносити його з поля, а Андрій їх прикривав. Ворожі снайпери знову відкрили вогонь. Вони намагалися «дістати» командира роти, та влучили у Волоса. З кулею у грудях він і далі відстрілювався.
Коли зрештою Андрія забрали із зони обстрілу, ще був живий, проте скаржився, що йому дуже важко дихати – усе тіло прошили ворожі кулі, пошкодивши внутрішні органи.
«Передайте мамі, що я її дуже люблю. І дружині теж передайте, що я її люблю», – встиг наостанок вимовити боєць.
Майже рік у кабінетах Міністерства оборони лежало подання на присвоєння Андрію Волосу звання Герой України. Його перекидали з одного кабінету в інший. І тільки коли мама Зоя Олександрівна особисто поїхала до Києва і змусила кабінетних чиновників подивитися їй у вічі, Указ було підписано.
