За 80-літній вік Олена Іллівна Макарук із села Стобихва Камінь-Каширського району лише двадцять разів святкувала свій день народження. Бо з’явилася на світ 29 лютого у високосний 1940 рік.
Про це розповідає Вісник+К.
І тільки у це число, яке випадає раз на чотири роки, накриває стіл і чекає гостей. Ні 28 лютого, ні 1 березня вітань не приймає. А цього року зорі на небі зійшлися так, що 29 лютого у суботу Олена Іллівна святкуватиме 80-літній ювілей.
У 17 літ дізналася… своє ім’я
– Олена Іллівна? – запитую усміхнену жінку.
– Галя Кравчук, – відповідає. І поки я нічого не розумію, вона жартома каже: – Була я Галею Кравчук, а стала Оленою Макарук. У мене, як не в людей. Все того, що народилася 29 лютого.
І жінка розповідає свою життєву історію. Виявляється, охрестив батюшка її у православній церкві Єленою і так записав у метриці. Але куми чи то не зрозуміли, чи то не дочули, чи, може, серед них були поляки, сказали матері, що нарекли дівчинку Геленою. У чотири рочки, коли під час війни потрапила з пораненням у госпіталь, її запитали, як звати. «Геленка», – відповіла мама. «Значить, Галинка», – постановили медики. І мама не перечила – то ж «учоні люди». З того часу дівчинку стали кликати Галею. І не тільки люди у селі, а й рідні вдома.
– Навіть мама не знала, що мене звати не Галя! – сміється жінка.
– Як це?! – неабияк дивуюся.
– А хто коли метрику питав? Йшла у перший клас – записали так, як мама сказала: Галя Кравчук. І тільки коли закінчила школу, треба було документи. Тоді в сімнадцять років дізналася, що я Олена.
І хоч усі в селі жінку називають Галею, ми таки звертаємося до неї офіційно – Олена Іллівна. Працювала вона ланковою у колгоспі. Згодом, закінчивши курси медичних сестер, понад сорок років трудилася завідувачкою фельдшерсько-акушерського пункту у рідному селі Стобихва.
Вітав губернатор Клімчук
Хто тоді у повоєнному дитинстві виправляв дні народження? Десь у класі сьомому зі святом стали вітати листівками-відкритками. Але Галя приймала вітання лише 29 лютого.
– Якщо поздоровляли 28-го, то я казала, що то не мій день, а коли 1 березня – що вже пройшов, – згадує Олена Іллівна.
Як вийшла заміж, народила двох доньок, стала шанованою у селі людиною, то завжди чекала вітань не тільки від рідних, а й від поважних людей Волині. Хоч жила у глухому селі в поліській глибинці, знали цю настирну жінку за її позицію. Вибивала гроші на ремонт і облаштування ФАПу, яким керувала до 72 років. Добилася, щоб у село проклали дорогу, бо хліб завозили… вертольотом. Завдяки небайдужості Олени Іллівни у її рідну Стобихву провели світло у… 1989 році, бо у хатах вечорами діти вчилися при свічках. Кілька років тому з допомогою благодійників жінка втілила давню мрію – встановили пам’ятний знак усім полеглим стобихвівчанам у роки Другої світової війни. Тому і знає цю енергійну жінку керівництво Волині.
– Колишній губернатор області Борис Клімчук (уже покійний) завжди мене поздоровляв, навіть коли був послом у Литві. А ще Свінціцький, Ярощук, Грушецький… – згадує Олена Іллівна. – Друзі ніколи не забувають. Для мене дорогий не тільки подарунок, а й слово. Кому ж не приємна увага?
Зять подарував коня і воза
За життя Олена Іллівна отримала немало подарунків. Досі пам’ятає, як на 50-ліття зять Юра з Колодяжного Ковельського району привіз коня і воза. Ото було сміху та жартів! Усі сусіди висипали на вулицю. Ощасливив їхній куток, де жили переважно самотні жіночки. Потім той коник з десяток літ відслужив не тільки господині, а й сусідам.
– Ніколи не забуду, як у заметіль міліцейський кінолог з Ковеля привіз мені букет тюльпанів. І це серед зими! – згадує Олена Іллівна. – А ще пам’ятаю, гуляла на весіллі у племінниці в Кривому Розі. Наступного дня у мене був день народження. І наречений при всіх гостях сказав, що у мене свято, і підніс букет кал. Я ті квіти, як велику цінність, везла додому у поїздах. Ще пригадую один випадок. Коли мені було поверх сорока, саме замело дороги. Накрила столи, чекала голову з дружиною. Та де там… Машина застрягла у кучугурах. Шофер сам добрався до села, щоб взяти трактора. Але ні того дня, ні наступного гості не доїхали. Всяке було…
Цього року 29 лютого до хати Олени Іллівни у Стобихву постарається з’їхатися уся її родина з Ковеля, Києва – дочки із зятями, четверо внуків, дев’ять правнуків. Щоб привітати маму-бабусю з 80-літнім ювілеєм, вони готують приємний сюрприз, але секрету поки не відкривають – переживають, щоб нічого не завадило.
